Перший раз у перший клас — як адаптувати дитину до школи?
Перший раз у перший клас — як адаптувати дитину до школи?


Учитель — напарник

Дитині, яка щойно змінила свій статус на школяра, варто пояснити, що вчитель завжди допоможе. Тому не потрібно соромитися ставити йому запитання. З будь-якого питання, яке турбує, можна звертатися до вчителя: щодо роботи чи туалету, коли не зрозумів, куди піти, коли холодно чи хочеш пити — перепитай учителя, він завжди допоможе тобі, однак потрібно буде почекати.

Дитина має розуміти, що вчитель — один на клас, а дітей багато. Тому задовольнити одночасно всіх він не може. Потрібно трішки зачекати своєї черги. Але важливо поселити в голові дитини думку, що з будь-якого приводу вона має звернутися саме до вчителя.

Образ учителя має бути позитивним

Часто батьки не зовсім погоджуються з діями вчителя чи правилами, якими він керується. Та ніколи не можна обговорювати з негативної сторони вчинки вчителя чи його поведінку. Адже дитина не завжди вловлює всю суть розмови й помилково може сформувати загальне негативне враження не лише про вчителя, а навіть про школу загалом.

Школяр — це круто

Щоб пришвидшити процес адаптації, варто обговорити з дитиною, чим саме відрізняється школа від садочка. «Школяр — це інший статус для дитини». Поясніть: «Ти подорослішав і тепер ти в статусі школяра. Це дуже круто! Тебе навчатимуть писати і читати, тому потрібно буде трохи довше сидіти за партою, проте це не на цілий день! І вже з обіду ти матимеш вільний час для інших улюблених справ». Якщо знаєте, що найближчим часом плануються екскурсії, покажіть школу з позитивного боку: тепер діти всі разом їздитимуть на екскурсії і пізнаватимуть світ навколо. Поясніть, що в самій школі дітки менше граються, зате навчаються лише пів дня.

Важливість довірливих стосунків

Найважливіше в цей час — закріпити довірливі стосунки між дитиною та батьками. Це означає, що кожного дня дитина та батьки мають поговорити про те, як минув день у школі. Важливо: ця розмова не повинна мати вигляд допиту чи тотального контролю — запитання варто ставити зі спокійною інтонацією з нотками цікавості.

Під час цієї розмови ми в жодному разі не засуджуємо дитину за її почуття чи страхи. Дорослим варто більше слухати, ніж говорити — використати техніку активного слухання. Батькам слід почути дитину й вибудувати зворотний зв’язок. Якщо дитина, наприклад, прийшла і сказала, що їй було страшно, не потрібно радити їй що робити. А тим паче казати щось на кшталт: «Та ти чого, це ж зовсім не страшно!» Просто поставте їй більше уточнювальних запитань. Спочатку поверніть емоцію дитини, скажіть: «Я розумію, тобі було страшно», а далі ставте уточнювальні запитання: «Як гадаєш, чому це сталося?», «А як ти думаєш, як можна вирішити ситуацію, що склалася?» Не давайте дитині готових рішень, не пропонуйте порад, адже вона має навчитися вирішувати самостійно.

У 7 років дитина вже сама знає тисячі рішень ситуацій, краще вислухайте її і підбадьорте. Зараз найкращий час для батьків: із позиції контролю варто перейти в позицію людини, яка підтримує та вислуховує. Якщо син чи донька не хоче розповідати про школу, це означає, що потрібно знайти ключик, щоб дитина відкрилася. Можна застосувати такі фрази, які викличуть чадо на діалог: «Що тобі найбільше сподобалося в школі?» і «Що тобі найменше сподобалося сьогодні?», «Із ким ти сьогодні подружився?»

Або спробуйте знайти точку входу в розмову, граючи всі разом у гру «Якого кольору в тебе сьогодні настрій?». Батьки можуть почати самі й назвати колір, із яким асоціюють сьогоднішній день, та розповісти чому. А коли черга дійде до дитини і вона назве свій колір, запитати її, а що саме цей колір для неї означає.

Учитель — ключова фігура

Батьки формують самооцінку дитини до 7 років — це позитивне або негативне ставлення до себе. А вчитель формує соціальну оцінку — тобто, яка дитина в колективі: кмітлива, швидка, занудна, смішна, конфліктна чи неконфліктна.

Для дитини перший учитель є дуже великим авторитетом, тому важливо, яким він буде. У дитини є певна ідеалізація. Тому якщо вчитель починає формувати негативну самооцінку дитини, критикує привселюдно чи принижує особистість («Ти ледар! Подивися на себе…»), батьки мають переговорити з ним.

Поведінку і вчинки критикувати можна, переходити на особистості — ні! Якщо ж учитель повірив у дитину та зміг надихнути її в перші роки навчання — це позитивно відіб’ється на всьому подальшому житті дитини. Тому навіть якщо вчитель має якісь претензії щодо поведінки чи успішності вашої дитини і розповідає вам про це (і навіть якщо вам справді соромно за дії свого чада), не перекладайте це на сина чи доньку. Зупиніться й спробуйте зрозуміти дитину. Адже за поганою поведінкою стовідсотково стоїть якась проблема: чи то брак підтримки вдома або в класі, чи, можливо, її цькують у школі, чи вона надзвичайно боїться.

Місточки довіри й підтримки

Пишіть своїй дитині листівочки й кладіть непомітно в портфель чи кишеню. Прості фрази або схеми типу «Я люблю тебе», «Привіт», «Гарного дня» будуть приємним сюрпризом для юного школяра та нагадають про близькість батьків.

Придбайте або зробіть символічний амулет від мами чи тата для дитини і разом вигадайте історію. Кожного разу, як дитина сумуватиме за батьками в школі, вона зможе діставати амулет й одразу відчуватиме батьків поруч.

Покладіть дитині із собою улюблене печиво чи щось смачненьке, що нагадуватиме їй у школі, як сильно про неї піклуються батьки. Якщо правила школи не забороняють, дайте дитині із собою годинник-телефон (тільки попередньо навчіть ним користуватися). У такий спосіб ви зможете обмінюватися сердечками, аудіоповідомленнями, а дитина буде певна, що за потреби легко зв’яжеться з вами.

І ще: спробуйте підтримати бажання дитини дружити з іншими однокласниками поза школою. Так вона матиме ще одну точку опори крім учителя. А також підтримку в школі від найкращого друга.